Назва: Я одна...
Автор: Журлива Олена Костянтинівна
Вид-во: К-д: Центрально-Українське вид-во
Рік: 1998
Формат: pdf
Кількість сторінок: 124
Розмір: 36,39 Мб    
Мова: українська

   Вибрані поезії, спогади сучасників (Автор пеpедмови - Людмила Сікорака).
   Журлива Олена (справжнє ім`я Котова Олена Костівна, дівоче прізвище - Пашинківська) 24.06.1898, Сміла - 10.06.1971, Кіровоград - українська письменниця та співачка. Учителювала в СШ № 3 (м. Кіровоград), яка тепер носить її ім’я.
 Її називають «загадкою» української літератури. Дійсно, таємниць в її житті вистачало, вони супроводжували цю надзвичайну жінку з ранніх років життя. Олена Костянтинівна Журлива прожила нелегке, але чудове, бурхливе, талановите життя. В ній було щось неповторне – європейський вишкіл, українська духовність, витонченість, освіта. Її кохали найталановитіші митці нашої країни – В.Сосюра, П.Тичина. У 1916 р. знайомиться з композитором М.В.Лисенком, під його акомпанемент виступає в київському клубі «Родина» і виконує українські пісні та романси, а вже в 1926 р. Олена Журлива виконує партію Кончаківни в опері О.Бородіна «Князь Ігор» в оперному театрі Харкова, тоді столиці.
Належала до числа письменників, які гуртувалися довкола ж. «Українська хата» (Київ, 1909–14), – О. Олесь, М. Вороний, Г. Чупринка, П. Тичина, М. Рильський, В. Свідзинський та ін. 1938 заарештована за звинуваченням у антирадянській діяльності, засуджена до 3-х р. виправно-трудових таборів. Покарання відбувала на Алтаї. Учителювала у Дніпропетровську, Харкові, Кіровограді. Після реабілітації Ж. 1957 вийшли зб. «Поезії» (1958), «Земля в цвіту» (1964; обидві – Київ), «Червоне листя» (Дн., 1966), «Вибране» (К., 1974), до яких увійшли вірші різних років.  Після заслання Олена Журлива повернулася в Україну «зламаною». І не таких «ламала» тоталітарна система. Стала багато писати для дітей (можливо, тому що працювала з школярами), написала декілька пісень. Але, на жаль, весь потенціал цієї поетеси-романтика з її бурхливими пристрастями, з її неабияким інтелектуальним потенціалом так і не був розкритий до кінця. З останнього періоду творчості: кн. «Хто знає, як рік минає?» (1959), «Голуби» (1962), «Ой, літечко, літо» (1964), «У нашої Наталі» (1969), «На зеленому городі» (1974), «Хазяєчка» (1978; усі – Київ). До 100-річчя від дня народження Ж. видано зб. «Вибрані поезії» (Сміла) та «Я одна...» (Кіровоград; обидві – 1998).
       

d o w n l o a d :